Текст представления приводим в полном объеме.
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПОДАННЯ
Відповідно до статті 150 Конституції України, статей 13 та 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" звертаюсь до Конституційного Суду України для вирішення питання стосовно відповідності Конституції України (конституційності) низки положень Закону України від 26 грудня 2008 року №835-VI "Про Державний бюджет України на 2009 рік" (Відомості Верховної Ради України, 2009 р., №№20-22, ст.269, №26, ст.320, №30, ст.422; Офіційний вісник України, 2009 р., №42, ст.1395, №49, ст.1656; газета "Голос України" від 15 жовтня 2009 року №194), Закону України від 20 травня 1999 року №679-ХІV "Про Національний банк України" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., №29 , ст.238; 2000 р., №№14-16, ст.121, №42, ст.351; 2009 р., №14, ст.181; газета "Голос України" від 15 жовтня 2009 року №194), а також Закону України від 21 серпня 2009 року №1608-VІ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" та деяких інших законів України" (газета "Голос України" від 15 жовтня 2009 року №194).
1. Підставою для звернення є невідповідність Конституції України низки положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік", Закону України "Про Національний банк України", а також Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" та деяких інших законів України".
1.1. Частиною другою статті 4 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" (в редакції Закону України від 21 серпня 2009 року №1608-VI) передбачено, що Національний банк України у 2009 році вносить до Державного бюджету України перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами Національного банку України за підсумками поквартального виконання кошторису доходів та витрат Національного банку України у поточному році на загальну суму не менш як 9,8 млрд. гривень, у тому числі за перше півріччя не менш як 3,4 млрд. гривень, за третій квартал не менш як 3,4 млрд. гривень, за четвертий квартал не менш як 3 млрд. гривень.
Це положення названого Закону не відповідає Конституції України, виходячи з такого.
За Конституцією України основною функцією центрального банку держави - Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці (частина друга статті 99).
Передбачене ж внесення Національним банком України у 2009 році до Державного бюджету України перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами поточного року є не чим іншим, як авансовим фінансуванням витрат Державного бюджету України і вимагає здійснення Національним банком України додаткової, нічим не забезпеченої емісії, що призводить до прискорення темпів інфляції, зриву курсу гривні, яка за частиною першою статті 99 Конституції України є грошовою одиницею України, і відтак, не відповідає наведеній нормі частини другої статті 99 Основного Закону держави.
Як наголосив Конституційний Суд України у Рішенні від 26 лютого 2009 року №6-рп/2009, Конституція України визначила правовий статус Національного банку України як центрального банку держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України (стаття 99); особливість юридичного статусу Національного банку України полягає в тому, що, з одного боку, він має публічно-правовий статус особливого центрального органу державного управління, самостійного у своїй діяльності від органів державної влади (статті 6, 7, 24, 25, 53 Закону України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 року №679-ХІV), а з іншого - цивільно-правовий статус як юридичної особи, яка має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні, та може вчиняти певні цивільно-правові правочини з комерційними банками, державою (статті 4, 29, 31, 42 Закону); з метою забезпечення самостійності у проведенні єдиної грошово-кредитної політики Закон не допускає втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Національного банку України інакше, як в межах, визначених Законом (стаття 53) (підпункт 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення).
Слід також зауважити, що зумовлене нормою частини другої статті 4 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" (в редакції Закону України від 21 серпня 2009 року №1608-VІ) здійснення Національним банком України додаткової, нічим не забезпеченої емісії, призведе і до падіння рівня життя населення, а отже, до порушення Конституції України, за якою Україна є соціальною державою (стаття 1), права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (частина друга статті 3), кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (стаття 48).
Згідно з Конституцією України ознаками України як соціальної держави є соціальна спрямованість економіки, закріплення та державні гарантії реалізації соціальних прав громадян, зокрема їх прав на соціальний захист і достатній життєвий рівень (статті 46, 48), тощо. Це зобов'язує державу відповідним чином регулювати економічні процеси, встановлювати і застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян (Рішення Конституційного Суду України від 17 березня 2005 року №1-рп/2005 у справі про надання допомоги по тимчасовій непрацездатності).
Такими регуляторами економічних процесів в державі є, зокрема, норми частини шостої статті 15 Бюджетного кодексу України, за якими емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України, статті 54 Закону України "Про Національний банк України", якими для Національного банку України встановлено заборону надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України.
Таким чином, вважаю, що положення частини другої статті 4 Закону України від 26 грудня 2008 року №835-VІ "Про Державний бюджет України на 2009 рік" (в редакції Закону України від 21 серпня 2009 року №1608-VI) не відповідає статті 99 Конституції України, а його реалізація призведе до порушення статей 1, 3, 46 та 48 Конституції України.
1.2. Не відповідають Конституції України і положення пункту 58 статті 34 та положення статті 341 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" (в редакції Закону України від 21 серпня 2009 року №1608-VІ).
За цими положеннями зазначені вище надходження від перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами Національного банку України за результатами поквартального виконання кошторису доходів і витрат Національного банку України поточного року спрямовуються на фінансування бюджетної програми "Реалізація Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, будівництво, реконструкція, розвиток і утримання мережі автомобільних доріг, у тому числі будівництво та реконструкція мостів державної та комунальної власності (включаючи будівництво залізнично-автомобільного мостового переходу через р.Дніпро в м.Києві у сумі 650.000 тис. гривень), а також будівництво метрополітенів у містах Дніпропетровську, Донецьку, Києві та Харкові" (код 3511460). При цьому передбачено, що перелік об'єктів, заходів та обсяги бюджетних коштів, які будуть спрямовані на їх виконання за рахунок зазначеної бюджетної програми, і головні розпорядники коштів державного бюджету затверджуються Кабінетом Міністрів України за попереднім погодженням з комітетами Верховної Ради України з питань бюджету та з питань фінансів і банківської діяльності.
У зв'язку з цим слід відзначити, що статтею 6 Основного Закону держави встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша). Водночас Конституція України зобов'язує органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснювати свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України та діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19).
Відповідно до Конституції України затвердження Державного бюджету України, внесення змін до нього належить до виключних повноважень Верховної Ради України; Державний бюджет України встановлюється виключно законом України; виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України - парламенту, який є єдиним органом законодавчої влади в Україні (стаття 75, пункти 3 і 4 частини першої статті 85, стаття 91, пункт 1 частини другої статті 92, частина друга статті 95). За чинним Бюджетним кодексом України, що визначає засади бюджетної системи України, головні розпорядники коштів Державного бюджету України затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень (частина друга статті 22).
Тож, відповідно до конституційних повноважень право затверджувати Державний бюджет України, в тому числі головних розпорядників його коштів шляхом встановлення їм бюджетних призначень, належить до законодавчих повноважень парламенту, а отже, наділення Уряду України правом затверджувати головних розпорядників коштів Державного бюджету України є не чим іншим, як делегуванням парламентом законодавчої функції Кабінету Міністрів України.
Як установлено Конституційним Судом України, "права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України) Конституцією України не передбачено", "делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади порушує вимоги Основного Закону України, згідно з яким органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6), а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19)" (підпункт 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 жовтня 2008 року №22-рп/2008, пункт 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 2009 року №15-рп/2009).
За таких обставин слід дійти висновку, що названі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" (в редакції Закону України від 21 серпня 2009 року №1608-VI) не відповідають статті 6, частині другій статті 19, статті 75, пунктам 3, 4 статті 85, статті 91, пункту 1 частини другої статті 92, частині другій статті 95 Конституції України.
1.3. Як уже зазначалося, згідно зі статтею 341 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" (в редакції Закону України від 21 серпня 2009 року №1608-VІ) перелік об'єктів, заходів та обсяги бюджетних коштів, які будуть спрямовані на їх виконання за рахунок зазначеної бюджетної програми, і головні розпорядники коштів державного бюджету затверджуються Кабінетом Міністрів України за попереднім погодженням з комітетами Верховної Ради України з питань бюджету та з питань фінансів і банківської діяльності.
Водночас частиною третьою статті 76 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" (в редакції Закону України від 21 серпня 2009 року №1608-VІ) встановлено, що вищеназвані комітети Верховної Ради України дають погодження і на розподіл Кабінетом Міністрів України нерозподілених коштів Стабілізаційного фонду.
Наведені вище норми не відповідають статті 89 Конституції України, за якою комітети Верховної Ради України створюються для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, виконання контрольних функцій відповідно до Конституції України.
Конституційний Суд України з цього приводу в Рішенні від 5 березня 2003 року №5-рп/2003 у справі про звернення народних депутатів України до Національного банку України зауважив, що "за своїм конституційним статусом комітети Верховної Ради України є органами, які мають предметно визначену компетенцію і забезпечують здійснення парламентом його повноважень. Отже, діяльність комітетів Верховної Ради України пов'язана з вирішенням питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України" (підпункт 4.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення).
Частиною третьою статті 5 Закону України від 20 травня 1999 року №679-ХІV "Про Національний банк України" (в редакції Закону України від 21 серпня 2009 року №1608-VІ) запроваджується подання Національним банком України Кабінету Міністрів України та Верховній Раді України звіту про виконання кошторису доходів та витрат Національного банку України за формою, погодженою з Кабінетом Міністрів України, за відповідний квартал - щокварталу до 20 числа місяця, що настає за звітним кварталом, за відповідний рік - щороку до 7 липня наступного за звітним року.
Ці положення не відповідають Конституції України з огляду на таке.
Як уже зазначалось, Основним Законом держави встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19). Водночас за Конституцією України повноваження Верховної Ради України обмежені лише тими, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання (частина друга статті 85, частина друга статті 19). Зазначене унеможливлює прийняття Верховною Радою України законів, які б визначали її власні повноваження (права та обов'язки), оскільки це не відповідало б закріпленому в частині першій статті 6 Конституції України принципу поділу влади. На цьому неодноразово наголошував Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 14 червня 2001 року №8-рп/2001 у справі про доручення Генеральній прокуратурі України, від 7 квітня 2004 року №9-рп/2004 у справі про Координаційний комітет, а також Висновках від 30 жовтня 2003 року №1-в/2003 та від 12 жовтня 2004 року №2-в/2004.
Так, зокрема, у Висновку від 30 жовтня 2003 року №1-в/2003 Конституційний Суд України зазначив про те, що конституційний лад демократичної, правової держави має одним з головних принципів здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; новелізація Конституції України положенням про можливість Верховної Ради України шляхом прийняття законів визначати власні повноваження як єдиного органу законодавчої влади не відповідала б закріпленому в частині першій статті 6 Конституції України принципу поділу влади.
Слід також зауважити, що запровадження підзвітності центрального банку держави Уряду України, як це передбачено частиною третьою статті 5 Закону України "Про Національний банк України" (в редакції Закону України від 21 серпня 2009 року №1608-VІ), не узгоджується з принципом економічної самостійності Національного банку України, який є одним з основних принципів діяльності цього Банку, закріплених у Законі України "Про Національний банк України", а отже, не відповідає і статті 6, частині другій статті 19 та частині другій статті 85 Конституції України.
2. Вважаю, що Закон України від 21 серпня 2008 року №1608-VІ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" та деяких інших законів України", яким внесено оскаржувані вище зміни до Закону України "Про Державний бюджет України 2009 рік" та Закону України "Про Національний банк України", є таким, що розглянутий, ухвалений та набрав чинності з порушенням конституційної процедури.
Зокрема, Закон України №1608-VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" та деяких інших законів України" прийнятий Верховною Радою України 1 липня 2009 року. Президент України 3 серпня 2009 року повернув цей Закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.
Під час повторного розгляду 21 серпня 2009 року Верховна Рада України пропозиції Президента України до Закону України №1608-VI відхилила і прийняла Закон 384 голосами народних депутатів України, тобто більш як двома третинами від її конституційного складу.
Аналіз Закону, прийнятого Верховною Радою України 21 серпня 2009 року, засвідчив, що його текст відрізнявся від однойменного Закону, який Президент України, керуючись нормами частини другої статті 94 Конституції України, повернув 3 серпня 2009 року зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.
Так, Законом, прийнятим 21 серпня 2009 року, передбачається частину другу статті 4 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" викласти в новій редакції, за якою Національний банк України у 2009 році вносить до Державного бюджету України перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами Національного банку України, зокрема, за перше півріччя, упродовж трьох робочих днів з дня набрання чинності Законом України від 21 серпня 2009 року №1608-VІ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" та деяких інших законів України" (підпункт 3 пункту 1 розділу І). Закон же, який було повернуто З серпня 2009 року Президентом України для повторного розгляду парламентом, у цій частині тексту містив посилання на Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" та деяких інших законів України", датований 1 липня 2009 року.
У зв'язку з цим зауважую, що за правовою позицією Конституційного Суду України, висловленою ним у Рішенні від 7 липня 1998 року №11-рп/98 у справі щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України, "термін "закон" вживається в частині четвертій статті 94 Конституції України у значенні юридично цілісного і структурно завершеного нормативно-правового акта, який приймається Верховною Радою України відповідно до її конституційних повноважень (пункт 3 частини першої статті 85, стаття 92 Конституції України), і не означає за змістом окрему частину закону чи поправку до нього"; "якщо Верховна Рада України, відхиливши пропозиції Президента України або повністю врахувавши їх, вносить за своєю ініціативою додаткові зміни до закону, не передбачені пропозиціями Президента України, то змінений у такий спосіб закон підпадає під дію частини другої статті 94 Конституції України: Президент України має право повернути цей закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями для нового розгляду Верховною Радою України або підписати його, взяти до виконання та офіційно оприлюднити" (абзаци четвертий та восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення); на текстуальній незмінності закону навіть у разі відхилення всіх пропозицій Президента України Конституційний Суд України наголошував і в Рішенні від 7 липня 2009 року №17-рп/2009 у справі про конституційно встановлену процедуру набрання чинності законом (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення).
Зважаючи на те, що до тексту Закону Верховною Радою України було внесено зазначені зміни, глава держави, керуючись вимогами частини другої статті 94 Конституції України, якою Президент України наділений правом протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписати його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднити його або повернути закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду, повернув названий Закон до Верховної Ради України для повторного розгляду зі своїми пропозиціями.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, висловленої в Рішеннях від 7 липня 1998 року №11-рп/98 у справі щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України та від 7 липня 2009 року №17-рп/2009 у справі про конституційно встановлену процедуру набрання чинності законом, юридичним наслідком застосування до Закону права вето є скасування останніх результатів голосування за нього і відкриття процедури його повторного розгляду у Верховній Раді України, яка має право враховувати або не враховувати пропозиції глави держави до закону і прийняти його знову.
Таким чином, застосування Президентом України права вето до Закону України №1608-VI, ухваленого Верховною Радою України 21 серпня 2009 року, мало наслідком скасування останніх результатів голосування за нього і відкриття процедури повторного розгляду у парламенті.
Однак Закон №1608-VI у парламенті після застосування Президентом України права вето не розглядався.
Натомість Верховною Радою України 6 жовтня 2009 року було прийнято Постанову №1631-VI "Про забезпечення виконання конституційної процедури набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" та деяких інших законів України" від 21 серпня 2009 року №1608-VI, якою доручено Голові Верховної Ради України оприлюднити та опублікувати за своїм підписом названий Закон у разі неоприлюднення його Президентом України у триденний строк з дня прийняття цієї Постанови (пункт 2). Голова Верховної Ради України 15 жовтня 2009 року опублікував Закон України від 21 серпня 2009 року №1608-VІ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" та деяких інших законів України" в газеті "Голос України" №194 за своїм підписом.
Між тим, за Конституцією України Голова Верховної Ради України наділений повноваженнями щодо невідкладного офіційного оприлюднення та опублікування за своїм підписом лише тих законів, які повторно розглянуті та знову прийняті Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, але не підписані Президентом України (частина четверта статті 94), і не уповноважений здійснювати опублікування за своїм підписом законів, до яких Президентом України застосовано право вето, що має наслідком скасування останніх результатів голосування за них.
За таких обставин вважаю, що при розгляді, ухваленні та набранні названим Законом чинності було порушено встановлену статтею 94 Конституції України процедуру ухвалення законів та набрання ними чинності.
Відповідно до частини першої статті 152 Основного Закону держави порушення встановленої Конституцією України процедури розгляду, ухвалення законів або набрання ними чинності є підставою для визнання їх неконституційними.
Виходячи з наведеного та зважаючи на те, що під час розгляду, ухвалення та набрання чинності Законом України від 21 серпня 2009 року №1608-VІ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" та деяких інших законів України" було порушено визначену Конституцією України процедуру розгляду, ухвалення та набрання ним чинності, вважаю, що названий Закон є таким, що не відповідає Основному Закону держави.
З урахуванням викладеного прошу Конституційний Суд України визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними):
положення частин першої та другої статті 1, пункту 44 статті 2, частини другої статті 4, пункту 45 статті 6, пункту 58 статті 34, статті 341, пункту 5, абзацу четвертого пункту 7 частини першої та частини третьої статті 76 Закону України від 26 грудня 2008 року №835-VІ "Про Державний бюджет України на 2009 рік";
положення частини третьої статті 5 Закону України від 20 травня 1999 року №679-ХІV "Про Національний банк України";
Закон України від 21 серпня 2009 року №1608-VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" та деяких інших законів України".
Для участі в конституційному провадженні за цим поданням уповноважено заступника Глави Секретаріату Президента України - Представника Президента України у Конституційному Суді України М.Ставнійчук та Керівника Головної служби соціально-економічного розвитку Секретаріату Президента України Р.Жуковського.
Президент України Віктор ЮЩЕНКО.
